Украинская Ассоциация Маркетинга
Сегодня:
13
Среда
Декабрь 2017
Персональный вход:   Логин: Пароль: Забыли пароль? Зарегистрироваться
Поиск по сайту: Найти
 






-> Опросы

Доверяете ли Вы результатам маркетинговых исследований?





Обязательно ли участвовать во всех опросах, которые присылают компании?




-> Горячие темы форума
-> честная реклама: это реально?
-> Организация иссследований в маркетинге
-> Дизайн виставок
-> Качество или количество
-> Организация маркетинговой деятельности на предприятии
Другие темы форума

Региональные представительства ИГКР
Все об исследованиях
Научные конференции
-> Маркетинг образования и образование маркетологов

Освіта маркетологів – діяльність УАМ

І. УАМ – НАЯВНИЙ ДОСВІД.

З 2005 року УАМ почала системно займатися питаннями освіти у контексті підготовки маркетологів вищими навчальними закладами України. Відправною точкою стала міжнародна науково-практична конференція «Маркетинг освіти», яку УАМ та Національний гірничий університет провели 21-22 квітня 2005 року у Дніпропетровську. На той час маркетологів готували вже близько 200 вишів (понад 4 тис. випускників щороку).

Продовженням теми було проведення УАМ у Києві 23-24 червня 2005 року робочого семінару «Професійна освіта з маркетингу».

Особливістю вказаних заходів було те, що у них брали участь як профільні викладачі та науковці провідних вищих навчальних закладів (КНЕУ, Національний технічний університет України «КПІ», КНУТД тощо), так і керівники чільних маркетингових компаній. Позицію бізнесу на вказаних заходах озвучували, зокрема, Сергій Даскалу (президент дослідницької компанії Action Data Group LLC в Україні), Микола Чурилов (генеральний директор компанії TNS Україна), Андрій Длігач (голова ради директорів групи консалтингових компаній MDN Group) та інші. Основні проблеми:

- 95 % пошукувачів роботи за маркетинговими спеціальностями не мають профільної освіти.

Водночас:

- відсутність взаємодії між вишами та споживачами їхніх послуг, насамперед роботодавцями (тобто власниками, менеджерами підприємств усіх галузей, секторів, сфер діяльності та форм власності);

- відрив змісту навчальних програм з маркетингу від вимог ринку праці;

- в принципі недостатня кількість годин на викладання профільних дисциплін;

- слаба підготовка викладацького складу, насамперед у питанням практичної роботи маркетологів;

- відсутність у процесі підготовки маркетологів спеціалізації за основними напрямками подальшої роботи;

- як наслідок: відсутність довіри до вітчизняного диплому.

В рекомендаціях вказувалося, зокрема:

1. Успішне реформування системи освіти в Україні можливе лише за умови подолання наявної дистанції між існуючою практикою навчання та об’єктивними вимогами ринку праці. Це завдання потребує створення цивілізованого, прозорого, комплексного механізму взаємодії між органами державної влади на центральному та регіональному рівнях, навчальними закладами і фаховими громадськими об’єднаннями – відповідно до визнаних у світі засад такої взаємодії.

2. Практичними кроками до створення вказаного механізму мають бути:

  • децентралізація системи управління освітою на основі розширення повноважень місцевих органів влади та наглядових рад вищих навчальних закладів;
  • створення прозорої системи контролю якості навчального процесу через акредитацію навчальних закладів з обов’язковою участю всеукраїнських фахових громадських об’єднань;
  • запровадження процедури обов’язкового погодження з всеукраїнськими фаховими громадськими об’єднаннями змісту навчальних програм, кваліфікаційних та екзаменаційних вимог.[1]

Паралельно УАМ з 2004 року вивчала досвід підготовки та сертифікації маркетологів однієї з провідних профільних національних фахових асоціацій Європи – Нідерландського інституту маркетингу (НІМА).

Паралельно у 2005 році УАМ стала членом Світової асоціації професіоналів соціологічних та маркетингових досліджень (ESOMAR) та Європейської Маркетингової Конфедерації (EMC). В числі завдань EMC, наприклад, є:

  •  встановлення стандартів для маркетинг освіти, а також для іспитів з маркетингу в Європі;
  •  розвиток системи сертифікації, за якою можна визначати навички та компетенцію будь-якого маркетолога в Європі.

В рамках вказаних завдань Асамблея EMC тоді ж (у 2005 році) прийняла наступні рішення:

  • розробити єдині гармонізовані кваліфікаційні вимоги до маркетологів (EMQF);
  • створити систему акредитації кваліфікаційних програм національних асоціацій у незалежному Європейському акредитаційному центрі під егідою EMC.

При цьому Асамблея EMC визначила наступні принципові позиції:

  •  Акредитацію у EMC щодо відповідності кваліфікаційних вимог стандарту EMQF може пройти лише національна асоціація, діяльність якої поширюється на всю країну і яка є членом EMC.
  •  У випадку, коли національні асоціації не впроваджують повну кваліфікаційну систему, але є партнерами тих, хто це робить, тоді партнер буде приймати участь в EMQF під контролем та за відповідальності асоціації-модератора.
  • У процесі акредитації контроль не повинен здійснюватися урядовою організацією, а кваліфікаційні вимоги радше мають відповідати стандартам, які розроблені EMQF, ніж стандартам, які пропонуються державними акредитацій ними центрами. 

Також EMC затвердила 27 функцій (спеціалізацій) у сфері маркетингу.

У 2006 році УАМ за підтримки провідних маркетингових дослідницьких агенцій здійснила базове дослідження кваліфікаційних вимог до маркетологів в Україні (опитування керівників суб’єктів підприємницької діяльності, керівників маркетингових служб, фахівців відділів маркетингу).

Протягом 2007-2008 років було сформовано Кваліфікаційний комітет УАМ, до складу якого увійшли керівники провідних маркетингових дослідницьких та консалтингових агенцій, керівники підприємств та керівники маркетингових відділів підприємств різних галузей, викладачі низки вищих навчальних закладів України. Були розроблені і затверджені базові документи: Положення про іспити Кваліфікаційного комітету УАМ, Положення про практичні завдання до іспитів Кваліфікаційного комітету УАМ, Методика оцінювання письмової частини іспиту Кваліфікаційного комітету УАМ, Положення про бонуси до іспитів Кваліфікаційного комітету УАМ, Посадові функції (обов’язки) маркетолога (базовий та управлінський рівні) тощо[2].

Під егідою Кваліфікаційного комітету УАМ було здійснено розробку, представлення (у електронному вигляді), публічне обговорення та кінцеве затвердження на конференції УАМ (УІІІ міжнародна конференція «Маркетинг в Україні», м. Київ, 23-24 листопада 2007 року) змісту кваліфікаційного іспиту УАМ базового рівня «Менеджер з організації маркетингових досліджень». Враховуючи чинний стан викладання маркетингу у вітчизняних вищих навчальних закладах, після ґрунтовної дискусії було затверджено два модулі програми іспиту: «Організація маркетингових досліджень» та «Статистика для маркетологів», а сам іспит представляє письмові відповіді на питання тестів, розв’язання статистичних задач, а також публічне представлення реального маркетингового дослідження, виконаного здобувачем. Враховуючи останнє, обов’язковим є також знання та володіння практичними навичками використання профільного програмного забезпечення SPSS.

4 квітня 2008 року в Одеському державному економічному університеті відбулися перші кваліфікаційні іспити УАМ (19 осіб, студенти 4-го курсу, які отримали додаткову теоретичну підготовку та провели належні дослідження) на підтвердження кваліфікації «Менеджер з організації маркетингових досліджень». У складі екзаменаційної комісії, зокрема, були Микола Чурилов (генеральний директор компанії TNS Україна), В’ячеслав Павлов (виконавчий директор Української асоціації меблевиків), а також представники бізнесу міста Одеса.

Починаючи з 2009 року, складання вказаного кваліфікаційного іспиту УАМ щороку проводиться також у Національному технічному університеті України «КПІ» та Національному аерокосмічному університеті «Харківський авіаційний інститут». В числі екзаменаторів побували Гліб Вишлінський (виконавчий директор компанії GfK Ukraine), Едуард Золотухін (директор компанії Research&Branding group), Оксана Зарва (HR-менеджер компанії Nielsen Ukraine), Микола Майгер (директор компанії «Майгер консалт») та інші.

Загальні висновки з вказаного досвіду УАМ впровадження кваліфікаційного іспиту базового рівня:

- необхідним є надання студентам (здобувачам) суттєвих додаткових теоретичних знань (у випадку маркетингу – насамперед щодо знання основ статистики, методики формування вибірки тощо);

- необхідним є освоєння студентами (здобувачами) базових (мінімальних) практичних навичок (у випадку маркетологів – проведення реального дослідження та оволодіння практичними навичками роботи з програмним забезпеченням SPSS);

- необхідним є попередній тренінг та сертифікація викладачів.

Також, з метою забезпечення прозорості процесу іспиту, необхідно:

- мати детально розроблену процедуру організації іспиту, доступну здобувачам у електронному режимі (наприклад, на сайті організації);

- мати детально розроблену процедуру оцінювання, що охоплює усі аспекти письмових та усних відповідей, і також є доступною здобувачам у електронному режимі (наприклад, на сайті організації);

- обов’язково оприлюднювати повний список осіб, які склали іспит (у випадку УАМ це здійснюється на сайті www.uam.in.ua , на шпальтах журналу «Маркетинг в Україні» та електронної «Маркетинг-газети»).

З метою забезпечення зворотного зв’язку вкрай бажано:

- регулярно публікувати відгуки щодо проведених іспитів – інтерв’ю із здобувачами, викладачами та екзаменаторами;

- підтримання подальшого зв’язку з фахівцями, які склали іспит, та оприлюднення їхніх відгуків щодо іспиту, а також рекомендацій, зауважень, доповнень тощо – після декількох років їх роботи за фахом.

З жовтня 2010 року УАМ приймає участь у діяльності Школи модераторів, яка організована компанією UMG International під егідою УАМ, КНЕУ та факультету соціології Національного університету ім. Тараса Шевченка. Мета Школи модераторів – надати студентам профільних вишів та молодим дослідникам знань та практичних навичок щодо організації та проведення якісних досліджень.

У 2011-2012 роках УАМ спільно з Асоціацією автовиробників України «Укравтопром» розробила програму та почала приймати кваліфікаційні іспити базового рівня «Менеджер з маркетингу та продажу автомобілів» і управлінського рівня «Директор з маркетингу та продажу автомобілів». 2 червня 2012 року відповідні кваліфікаційні іспити склала перша група здобувачів. У складі Кваліфікаційної комісії працювали, зокрема: Михайло Сокол (автор програми, директор зі стратегічного маркетингу та розвитку бізнесу корпорації «Богдан»), Георгій Овсянников (директор департаменту маркетингу і промислово-економічного аналізу Асоціації автовиробників України «Укравтопром»), Ніколя Шмід (директор з маркетингу компанії «Citroen Ukraine»), Марина Лепіска (заступник генерального директора з продажу ТОВ «Фалькон-Авто»), Геннадій Четверухін (комерційний директор ТОВ «Hyundai Motor Ukraine»), Андрій Абрамович (начальник департаменту маркетингу, стратегічного планування та дистрибуції автомобілів АТ «Укравто»), Катерина Рудь (начальник відділу стратегічного маркетингу і аналітики АТ «Укравто»), Олександр Кислюк (начальник відділу маркетингу ГК «АІС»), Григорій Ханенко (начальник відділу дослідження ринків і нових проектів Корпорації «Богдан»).

У 2011 році ВГО «УАМ» на підставі договору з Pearson Education, Inc. (власник видань, уповноважений авторами) і за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні видала українською мовою переклад 2-го американського видання всесвітньо відомої книги Ф.Котлера та К.Фокс «Стратегічний маркетинг для начальних закладів»[3]. Це є перше видання цієї книги на теренах СНД.

Книга гуру сучасного маркетингу впродовж останніх десятиліть є «Біблією» для керівників навчальних закладів усіх рівнів у США та в інших провідних країнах світу, що займають лідируючі позиції у освітянському просторі планети.

Фактично це – матриця поведінки навчальних закладів в ринкових умовах, з метою реалізації своєї місії та досягнення задоволеності споживачів (роботодавців, спонсорів, випускників, батьків, учнів та студентів).

Книга розрахована на керівників, менеджерів, власників навчальних закладів всіх форм власності та напрямків спеціалізації, фахівців з питань менеджменту навчальних закладів, маркетологів, а також на всіх тих, хто зацікавлений у підготовці в Україні кваліфікованих фахівців усіх сфер та галузей. Вона може бути рекомендована для опанування розділами тематичного плану дисципліни «Стратегічний маркетинг». Дане видання доповнює підручники з маркетингу, надаючи можливість викладачам та студентам вивчити стратегію розвитку освітньої галузі у США, зокрема методики проведення досліджень, які використовують провідні закордонні виші, а також ознайомитися з практикою застосування таких методик, вивчити кращий зарубіжний досвід.

Основні положення книги Ф. Котлера та К. Фокс, власний досвід УАМ з питань взаємодії з бізнесом та навчальними закладами, бачення шляхів реформування освітньої сфери тощо неодноразово були представлені на науково-практичних конференціях (зокрема на щорічних конференціях «Маркетинг в Україні» у 2005-2012 роках; на ХІУ конференції Фулбрайтівського товариства в Україні 1 жовтня 2011 року, на конференції «ОЛЬВІЙСЬКИЙ ФОРУМ – 2012» у м. Севастополь 6-9 червня 2012 року), а також на засіданнях «круглих столів» за участю провідних маркетологів, представників навчальних закладів різного рівня акредитації та керівників фахових організацій різних галузей. Зокрема, УАМ спільно з Фулбрайтівським товариством в Україні були організаторами низки засідань «круглого столу» «ОСВІТА В ІНТЕРЕСАХ СПОЖИВАЧІВ»: ЧИ МОЖЛИВО ЦЕ В УКРАЇНІ» (м. Київ, 26 січня 2012 року: м. Миколаїв, 2 лютого 2012 року, на базі Чорноморського державного університету ім. Петра Могили; м. Харків, 19 квітня 2012 року, на базі Національного аерокосмічного університету імені М. Жуковського «ХАІ»).

ІІ. УАМ – АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ ПРОЕКТУ.

У сучасному цивілізованому світі досягнення задоволеності споживачів освітніх послуг є визнаною головною метою навчальних закладів, і водночас найважливішим критерієм їх ефективності, а також ефективності освітньої сфери в цілому.

Досягненню задоволеності споживачів насправді підпорядковано усе:

- державна система регулювання освітньої сфери, в основі якої – широка автономія навчальних закладів, насамперед у виборі навчальних програм, напрямів спеціалізації, у кадровій та фінансовій політиці тощо – відповідно до запитів їх цільової аудиторії;

- державна податкова політика, яка гарантує право кожної юридичної чи фізичної особи певну частину своїх податкових платежів скеровувати на власний розсуд, у вигляді благодійних пожертв та/або членських внесків; одними з основних реципієнтів благодійних внесків є власне навчальні заклади всіх типів;

- внутрішня система управління навчальними закладами, що базується на засадах прозорості і відкритості, залучення основних категорій споживачів до процесу управління, зокрема через наглядові ради та/або ради опікунів, які є дійсними органами прийняття рішень;

- системне використання навчальними закладами всього комплексу маркетингового інструментарію для підтримання і розвитку комунікацій зі своїми споживачами.

Основними категоріями споживачів освітніх послуг є:

1. Роботодавці, тобто власники, керівники, менеджери підприємств, організацій та установ всіх галузей та сфер діяльності, і всіх видів власності. Саме вони створюють робочі місця для випускників, а тому саме вони найкраще знають, якими знаннями та практичними навичками ті мають володіти. Тому саме їх фахові організації розробляють навчально-кваліфікаційні програми, та контролюють кінцеву якість навчального процесу. У багатьох професіях (так званих регульованих) диплом навчального закладу (школи, коледжу, університету) ще не надає право на роботу за фахом. Для цього (згідно чинного законодавства) необхідне підтвердження – а саме кваліфікаційний сертифікат фахової асоціації.

2. Випускники навчальних закладів. Саме випускники на власному життєвому досвіді провіряють якість отриманих знань та навичок. Від них у першу чергу залежить репутація кожного навчального закладу, а від їх пожертв – значною мірою також його фінансовий добробут.

3. Батьки та інші родичі учнів і студентів, адже у переважній більшості випадків це вони оплачують навчання, а також приймають рішення чи впливають на рішення про вибір закладу.

4. Учні і студенти, які є головною особою кожного навчального закладу (а не викладачі, адміністрація чи персонально ректор). Пояснення феномену просте: немає студентів – немає закладу.

Натомість в Україні після двадцяти років незалежності зберігається успадкований з часів СРСР механізм управління освітньою сферою. В його основі – монополія держави на розробку кваліфікаційних вимог до фахівців, зміст навчальних програм та контроль якості учбового процесу. На практиці це означає, наприклад, делегування повноважень щодо розробки навчальних програм окремим державним вищим навчальним закладам, в особі їхніх керівників та профільних кафедр. Викладачі цих кафедр (здебільшого – у числі декількох осіб) готують кваліфікаційні вимоги та навчальні програми з підготовки кадрів для галузей, в яких діють сотні і тисячі підприємств, працюють десятки і сотні тисяч фахівців. Визначальними мотивами при цьому є кадрові та матеріально-технічні можливості визначеного навчального закладу, суб’єктивне розуміння декількома особами потреб галузей, часто – навіть інтереси захисту власних дисертацій тощо.

Споживачі освітянських послуг як формально, так і фактично повністю усунуті від впливу на розробку кваліфікаційних вимог, навчальних програм та контролю за якістю підготовки фахівців. Тому чинний механізм управління освітньою сферою в принципі не може бути ефективним, і знаходиться у зростаючій суперечності з вимогами ринкової економіки, та реального життя в цілому. Загальним явищем є те, що студенти вищих начальних закладів (у тому числі - відмінники навчання!) в принципі не мають змоги отримувати необхідні знання та вміння.

Наслідком є формалізація відношення до навчання, поширення правового нігілізму серед учасників освітнього процесу, тінізація стосунків між ними, марнування суспільної енергії та безповоротні втрати часу, зростаючі збитки для народного господарства і уповільнення темпів розвитку України.

Хтось може подумати – у світі своя система освіти, у нас – своя, і вони не перетинаються. Така думка є глибоко помилкова – насправді іноземні навчальні заклади, зорієнтовані на задоволеність споживачів, є прямими і грізними конкурентами вітчизняних університетів та інститутів. З крахом радянського соціалізму та здобуттям незалежності українська молодь отримала можливості здобувати освіту за кордоном. Сьогодні в Україні практично кожен випускник середньої школи і кожен студент неодноразово отримує пропозиції здобути вищу освіту за кордоном, насамперед у Німеччині, Польщі, Чехії, Франції, Великобританії, США. Вартість такого навчання (включно з вартістю проживання і харчування) у багатьох випадках сьогодні не перевищує вартості навчання в Україні, а ще в багатьох випадках – є навіть нижчою. Водночас цінність диплому – не до порівняння. Крім того, активно діє мережа спеціалізованих юридичних компаній, які допомагають українській молоді оформити навчання за кордоном – всупереч тим адміністративним перепонам, які понавидумували вітчизняні чиновники. І десятки тисяч наших співгромадян (причому - охочих до навчання, соціально мобільних і не самих бідних) щороку роблять вибір на користь закордонних навчальних закладів.

2012 рік ознаменувався впровадженням у світі (насамперед у США та Західній Європі) проривних онлайн-технологій у сфері дистанційної освіти. Тема дистанційної освіти не є новою, її успішно застосовують провідні виші США, Великої Британії та інших розвинених країн. Проте ініціатива Гарвардського університету та Масачуссетського технологічного інституту обіцяє справжню освітянську «революцію», роблячи навчальний процес вільним, безкоштовним, якісним та максимально доступним. Це означає, що у найближчі декілька років основна маса бажаючої української молоді зможе, не залишаючи батьківських домівок, безкоштовно вчитися у провідних університетах світу (а у випадку успішного освоєння програми – отримувати дипломи за умови внесення невеликої оплати).

Заради справедливості слід зазначити, що відірваність від інтересів споживачів – це не вина, а біда вітчизняних освітян. Визначальне значення у цій справі мають не їх бажання, а рівень зрілості громадянського суспільства в цілому, рівень нагромадженого у суспільстві соціального капіталу, тобто насамперед рівень усвідомлення споживачами освітніх послуг власних інтересів, їх здатність до самоорганізації та послідовної копіткої праці.

Сьогодні в Україні діють, за дослідженнями УАМ, близько півсотні галузевих фахових організацій, які займаються розробкою і впровадженням профільних стандартів діяльності (для суб’єктів господарювання) і кваліфікаційних програм (для фахівців) – це маркетологи, оцінщики землі і нерухомості, аудитори, бухгалтери, учасники фондового ринку тощо. В умовах відсутності взаємодії з навчальними закладами багато хто з цих організацій самі готують кваліфікаційні програми (або запозичують програми профільних міжнародних об’єднань), самі вчать і самі приймають іспити. А це вже теж недобре, оскільки в інтересах споживачів доцільно розділяти функції навчання (це завдання навчальних закладів і тренінгових компаній) та функції контролю якості освітніх послуг (ось це – природна функція фахових організацій, зорема їх членів-роботодавців).

Таким чином, життєвою потребою України є переорієнтація освітньої сфери на досягнення задоволеності споживачів відповідно до засад, притаманних громадянському суспільству та ринковій економіці, і визнаних у Європейському Союзі, США, інших цивілізованих країнах світу. Провальні вступні кампанії 2010-2012 років зробили очевидним і неминучим прискорене банкрутство в Україні радянської системи управління вищою освітою.

Конкурентноздатність та виживання вітчизняної освітньої системи в умовах зовнішніх викликів залежить від виконання двох головних завдань:

1. Зміст навчальних програм та якість навчального процесу мають відповідати світовим стандартам (умова виживання у глобалізованому світі).

2. Зміст навчальних програм має бути адаптований до об’єктивних умов України (умова конкурентної переваги на національному ринку).

У методичному плані проблеми не існує – наприклад, є книга Філіпа Котлера та Карен Фокс «Стратегічний маркетинг для навчальних закладів».

А в практичному плані потрібен механізм взаємодії між освітянами та споживачами їхніх послуг, насамперед – з роботодавцями та їх фаховими організаціями. Отже, мета проекту – опрацювання конкретних механізмів взаємодії освітян, фахових середовищ та бізнесу, адекватних сучасному рівню розвитку України.

ІІІ. УАМ – ПРОПОЗИЦІЇ.

На наш погляд, проблематика створення дієвого механізму взаємодії освітян та споживачів їхніх послуг складається з низки взаємопов’язаних питань, а саме:

1. Питання функцій та критеріїв інституційної спроможності організацій, які представляють інтереси фахових середовищ та бізнесу.

2. Питання порядку розробки вказаними організаціями кваліфікаційних вимог до профільних фахівців.

3. Питання формування національних (державних) кваліфікаційних комісій з метою розробки та затвердження навчальних програм для навчальних закладів усіх рівнів акредитації, форм власності та спеціалізації.

4. Питання відповідності структурних підрозділів (факультетів, кафедр) навчальних закладів.

5. Питання кінцевого контролю якості навчального процесу у сертифікованих навчальних закладах.

6. Питання уповноваженого органу, який здійснює загальний нагляд та контроль за функціонуванням системи взаємодії навчальних закладів та споживачів освітянських послуг.

Розглянемо питання детальніше.

1. Щодо критеріїв інституційної спроможності та функцій організацій, які представляють інтереси фахових середовищ і бізнесу.

У цьому питанні УАМ спирається на результати дослідження «Підприємці у громадянському суспільстві: сучасна практика та завдання в Україні», здійсненому у 2008 році (за даними опитування 20 галузевих організацій України)[4], а також на практику підготовки (спільно з низкою інших галузевих організацій) законопроекту «Про фахові саморегулівні і самоврядні об’єднання».

Отже, загальними критеріями інституційної спроможності фахових організацій / асоціацій / об’єднань / спілок / союзів / федерацій тощо (правова форма реєстрації не має принципового значення) пропонується визнати наступні:

а) наявність затверджених у відповідному порядку стандартів діяльності, які не суперечать чинному законодавству України;

б) наявність системи та проведення сертифікації членів об’єднання щодо відповідності власним стандартам діяльності;

в) наявність затверджених кваліфікаційних вимог до фахівців відповідної професії, сфери діяльності чи галузі, та проведення іспитів на відповідність цим кваліфікаційним вимогам;

г) взаємодія з суб’єктами законодавчої ініціативи щодо створення і розвитку правового поля діяльності відповідної професії, сфери діяльності чи галузі;

ґ) взаємодія з органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

д) публічні виступи від імені відповідної професії, сфери діяльності чи галузі;

е) ведення реєстрів суб’єктів відповідної професії, сфери діяльності чи галузі;

є) членство у профільних міжнародних світових та європейських організаціях і об’єднаннях;

ж) забезпечення керівними органами прозорих і демократичних умов свого формування та діяльності об’єднання;

з) дотримання критеріїв прозорості у власній діяльності;

и) впровадження власного Етичного кодексу;

і) періодичне проведення незалежного аудиту своєї діяльності та оприлюднення на веб-сайті та у засобах масової інформації його результатів.

Критеріями прозорості діяльності фахових організацій / асоціацій / об’єднань / спілок / союзів тощо пропонується визнати наступні:

1. Вказані організації діють на засаді відкритого членства – відповідно до статутних кваліфікаційних вимог до своїх членів та статутних процедур вступу.

2. Вказані організації оприлюднюють за допомогою друкованих та електронних засобів масової інформації, та/або на власних веб-сайтах:

а) статутні та всі інші власні нормативні документи;

б) персональний склад керівних органів;

в) персональний склад виконавчих органів;

г) протоколи зібрань вищих керівних органів (загальних зборів, конференцій, з’їздів тощо);

ґ) протоколи засідань керівних органів, що діють в період між зібраннями вищих керівних органів (окрім інформації конфіденційного характеру);

д) протоколи засідань керівних органів регіональних та/або місцевих осередків, якщо такі існують (окрім інформації конфіденційного характеру);

е) дані про джерела фінансування та витрати (за підсумками календарного року та / або на підставі актів незалежного аудиту);

є) узагальнені дані про своїх індивідуальних та колективних членів, а також про всіх членів, всіх фізичних та юридичних осіб, які пройшли сертифікацію та/або склали кваліфікаційні іспити, із врахуванням необхідності забезпечення конфіденційності інформації;

ж) контактні дані керівництва організації, регіональних та / або місцевих осередків організації, якщо такі існують.

3. Оприлюднення вказаних даних проводиться не пізніше двох календарних місяців після прийняття відповідного документу, проведення зібрань та засідань, створення місцевого осередку тощо.

4. Оприлюднення оновлених даних у реєстрах фахового об’єднання проводиться не рідше одного разу на місяць.

Загальними функціями фахових організацій / асоціацій / об’єднань / спілок / союзів тощо пропонується визнати наступні:

а) розробка, затвердження та контроль за дотриманням стандартів діяльності у відповідній професії, профільній сфері діяльності чи галузі, узгоджених з відповідними міжнародними стандартами та умовами України;

б) сертифікація та/або атестація фахівців, підприємств сфери діяльності чи галузі на відповідність стандартам діяльності;

в) розробка та затвердження кваліфікаційних вимог до фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

г) проведення кваліфікаційних іспитів та сертифікація фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

ґ) участь у роботі комісій з акредитації навчальних закладів на право підготовки фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

д) акредитація навчальних закладів та тренінгових компаній на право підготовки фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі до складання кваліфікаційних іспитів фахових об’єднань;

е) підготовка освітніх кваліфікаційних програм та проведення кваліфікаційних іспитів для фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

є) сертифікація викладачів на право викладання профільних навчальних курсів;

ж) взаємодія з органами державної влади та органами місцевого самоврядування шляхом делегування повноважних представників у профільні громадські ради, консультативні та дорадчі органи;

з) розробка проектів нормативно-правових актів, а також експертиза та громадське погодження законопроектів й інших проектів нормативно-правових актів, що стосуються відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

и) реалізація та/або співучасть у реалізації регуляторних процедур у відповідній професії, профільній сфері діяльності чи галузі у порядку, що визначається відповідним законодавством України;

і) розробка, затвердження та контроль за дотриманням Етичного кодексу для фахівців відповідної професії, організацій профільної сфери діяльності чи галузі;

ї) взаємодія з організаціями захисту прав споживачів та іншими громадськими і фаховими об’єднаннями;

й) взаємодія з профспілковими організаціями, організаціями роботодавців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

к) взаємодія з міжнародними та світовими профільними організаціями;

л) організація відповідно до чинного законодавства України третейського суду у профільній сфері діяльності чи галузі;

м) здійснення інших функцій, визначених чинним законодавством України та статутом фахового об’єднання.

2. Специфічні функції фахових об’єднань визначаються їх вищими керівними органами та зазначаються у власних статутах.

2. Щодо порядку розробки вказаними організаціями кваліфікаційних вимог до профільних фахівців:

1) Організація має у числі своїх членів суб’єкти діяльності профільної галузі, сектору чи сфери діяльності (підприємства, фахівці-фізичні особи).

2) Пропозиції щодо змісту кваліфікаційних вимог формулюються керівним статутним органом організації (правлінням, радою тощо).

3) Зміст кваліфікаційних вимог розробляється уповноваженим органом організації (кваліфікаційним комітетом, науковою радою тощо).

4) Проект кваліфікаційних вимог оприлюднюється з метою публічного обговорення (обов’язкова вимога – оприлюднення на сайті організації; зауваження, пропозиції, заперечення, доповнення тощо також обов’язково оприлюднюються на сайті; рекомендований термін публічного обговорення – 2-3 місяці).

5) Остаточний зміст кваліфікаційних вимог затверджується вищим органом організації (з’їздом, конференцією, загальними зборами тощо) та оприлюднюється (як мінімум – на сайті організації).

6) Зміст кваліфікаційних вимог періодично оновляється або перезатверджується (наприклад, 1 раз на 5 років; періодичність може залежати від специфіки галузі чи сфери діяльності).

3. Щодо формування національних (державних) кваліфікаційних комісій з метою розробки та затвердження навчальних програм для навчальних закладів усіх рівнів акредитації, форм власності та спеціалізації.

1) Національні (державні) кваліфікаційні комісії формуються шляхом делегування до їх складу представників з правом вирішального голосу:

А) від організацій, що відповідають вимогам щодо інституційної спроможності та мають затверджені кваліфікаційні вимоги.

Б) від громадських організацій, що об’єднують навчальні заклади певного профілю, рівня акредитації, форми власності та/або за іншими ознаками.

2) …

3) …

4. Щодо відповідності структурних підрозділів (факультетів, кафедр) навчальних закладів.

Умова – наявність профільних викладачів, які мають кваліфікаційних сертифікат відповідної галузевої організації.

Окрема проблема: система внутрішнього управління вишами. Очевидно, що доцільним є підвищення ролі Наглядових рад. У такому випадку, кожна фахова організація, яка сертифікувала виш на право підготовки профільних фахівців, має бути представлена у складі Наглядової ради цього вишу (насамперед, це буде в інтересах самого вишу).

Згідно з Філіпом Котлером та Карен Фокс, в числі функцій Наглядової ради (Ради опікунів) мають бути:

1. Рада обирає або схвалює кандидатуру керівника навчального закладу.

2. Бере участь у прийнятті або схваленні довгострокової стратегії для навчального закладу.

3. Вдосконалює або підтримує політику з управління діяльністю навчального закладу.

4. Вдосконалює або ухвалює рівень компенсацій і платні для топ-менеджменту.

5. Бере участь у фандрайзингу.

6. Розв'язує важливі проблеми, які постають перед навчальним закладом.

7. Залучає членів, що є впливовими особами та можуть забезпечити подальші контакти з іншими впливовими особами.

8. Надає навчальному закладу легітимності в очах інших.

9. Забезпечує такі фахові навички і надає поради, які могли б надати юристи та бізнесмени.

5. Щодо кінцевого контролю якості навчального процесу у сертифікованих навчальних закладах.

Очевидно, що проміжний контроль якості навчального процесу є внутрішнім питанням навчальних закладів.

Кінцевий (зовнішній) контроль може бути наступним:

А) формування профільних екзаменаційних комісій з представників фахових організацій;

Б) необхідність для випускників вишів складати кваліфікаційні іспити фахових організацій (у регульованих професіях – відповідно до вимог закону, у нерегульованих професіях – по факту відповідно до вимог учасників профільного ринку).

6. Питання уповноваженого органу, який здійснює загальний нагляд та контроль за функціонуванням системи взаємодії навчальних закладів та споживачів освітянських послуг.

Оптимальний варіант – модель відповідно до Екзаменаційної палати Нідерландів.

Правління Палати обирається на національному з’їзді делегатів заінтересованих фахових організацій. Повноваження – на декілька років. Обов’язкова часткова ротація складу на кожному з’їзді. Є власне Положення (Статут), яке гарантує прозорість діяльності (відкрите членство, оприлюднення усіх нормативних документів. Прийнятих рішень тощо).

Палата не має права визначати зміст кваліфікаційних вимог та навчальних програм (це – функція профільних організацій). Палата здійснює нагляд за дотриманням фаховими організаціями критеріїв власної інституційної спроможності та всіх обов’язкових процедур у процесі розробки кваліфікаційних вимог і навчальних програм, як також за дотриманням процедур сертифікації навчальних закладів на право підготовки профільних фахівців, а також розглядає конфліктні ситуації на предмет порушення належних процедур.

На перехідний період нагляд за діяльністю самої палати може здійснювати вповноважений до цього державний орган (наприклад, міністерство освіти за погодженням з профільним комітетом Верховної Ради).

З метою практичної апробації вказаних (та інших можливих) пропозицій доцільним є впровадження пілотних проектів взаємодії фахових організацій на вищих навчальних закладів.



[1] Див., наприклад: Професійна освіта в маркетингу: освітньо-кваліфікаційні вимоги. Матеріали робочого семінару ВГО «Українська Асоціація Маркетингу», м. Київ, 23-24 червня 2005 року /Видання здійснене за фінансової підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні/ - Київ, 2005, – стор. 4.

[2] Див.: Новини Українського маркетингу //Маркетинг в Україні, 2008, № 2, стор. 4-17.

[3] Філіп Котлер, Карен Ф. А. Фокс. Стратегічний маркетинг для навчальних закладів. [пер. з англ.] . – К.: УАМ, Вид. Хімджест; 2011. – 580 с.

[4] Див.: Підприємці у громадянському суспільстві: сучасна практика та завдання в Україні //Проект здійснений за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Під науковою редакцією: Лилик С.В. – Київ: Українська Асоціація Маркетингу, 2008. – 92 с.